Ірина Кудас,
кандидатка юридичних наук, доцентка

Вісімдесят років тому світ отримав ООН (Організацію Об'єднаних Націй), яка була заснована 24 жовтня в 1945 році після завершення Другої світової війни. Серед держав-засновниць була й Україна (тоді УРСР), яка зробила вагомий внесок у розробку Статуту. 

Організацію створили з амбітною метою — запобігати війнам, підтримувати міжнародний мир і безпеку. Головною запорукою безпеки у всьому світі мав стати розвиток співробітництва між країнами для вирішення глобальних економічних, соціальних, культурних та гуманітарних проблем, заохочення поваги до прав і основних свобод людини для всіх, незалежно від раси, статі, мови та релігії.

Сьогодні, через 80 років, постає два ключових питання: чи досягає ООН своїх цілей та чи має вона майбутнє?

«Глибоко стурбовані», «надзвичайно стурбовані» , «рішуче стурбовані» – ці вислови сьогодні стали мемами і критичними метафорами, які характеризують, на думку багатьох українців, можливості і діяльність сучасної ООН, внаслідок недостатньої та пасивної реакції організації на серйозні виклики, що постали перед світовим правопорядком, особливо у світлі російської агресії.

Війна росії проти України показала, що система, створена у 1945 році, не спроможна забезпечувати цілі, визначені Статутом організації, та більше не відповідає сучасним викликам: Рада Безпеки виявилася безсилою перед агресією постійного члена і паралізованою його правом вето. На тлі повної безкарності росії дедалі більше держав ставлять під сумнів ефективність ООН як гаранта миру, порівнюючи її з Лігою Націй, що не змогла запобігти Другій світовій війні.

Інертність та бюрократична повільність ООН унеможливлюють своєчасне та ефективне реагування на швидкі та динамічні події, що відбуваються під час війни.

Попри глибоку кризу довіри, ООН залишається універсальним майданчиком, де держави можуть шукати шляхи до миру. Під час воєн Організація допомагає досягти гуманітарних домовленостей, обмінів, підтримання комунікацій (навіть коли сторони не спілкуються напряму). Жодна інша організація не має такого універсального членства (193 держави) і такого рівня міжнародного визнання.

Спеціалізовані установи ООН — ПРООН, ЮНЕСЕФ, ІМО, ВООЗ, МВФ, МБРР, маючи статус універсальних міжнародних організацій, членами яких є переважна кількість держав, є центрами співпраці держав з розвитку, співробітництва, захисту прав людини, гуманітарних ініціатив.

Ми не можемо недооцінювати сьогодні важливість ООН для України.

Попри всю критику, Україна продовжує співпрацювати з ООН і використовує її майданчики для донесення своєї позиції світу. Дипломатія України активно використовує Генеральну Асамблею та інші органи ООН для мобілізації міжнародної підтримки та ухвалення резолюцій, які засуджують російську агресію. Органи і Організації, які входять до системи ООН, надають значну гуманітарну допомогу українцям, які постраждали від війни. Попри неспроможність запобігти війні, ООН залишається інструментом для фіксації порушень міжнародного права з боку росії. 

Під час динамічної зміни світового порядку, появи нових акторів і технологій, неможливо передбачити майбутнє ООН.

Майбутнє ООН містить як можливості, так і ризики. Серед можливостей – здатність ООН реформуватися: обмежити зловживання вето, посилити роль Генеральної Асамблеї та відкрити простір для впливу громадянського суспільства. Лише така трансформація може повернути Організації моральний авторитет і зробити її справжнім захисником людської гідності, а не заручницею політичних компромісів.

Реформи можуть допомогти ООН залишатися релевантною у багатополярному світі, сприяти більшій співпраці та ефективніше вирішувати глобальні виклики. Майбутнє ООН залежить від її здатності до реформ і адаптації до викликів XXI століття, таких як багатополярний світ, зміна клімату та цифрова трансформація.

На нашу думку, ООН не зникне — але або еволюціонує, або втратить значну частину своєї впливовості, перетворившись на «символічний клуб».

Її майбутнє залежить від політичної волі держав-членів і тиску з боку суспільства, правозахисників та наукової спільноти.

У 2024 році Генеральна Асамблея ухвалила «Пакт заради майбутнього», що став відповіддю на ці виклики. Його метою є визначення плану дій для вирішення нагальних глобальних проблем та викликів, з якими стикається людство. Прийняття Пакту – це надія, що у ООН є майбутнє.

Пакт охоплює п’ять основних напрямків, що стосуються сучасних і майбутніх викликів: сталий розвиток, міжнародний мир і безпека, наука і технології (зокрема – штучний інтелект), захист інтересів молоді і майбутніх поколінь, реформування інституцій глобального управління (у тому числі реформування ООН і Ради Безпеки).

Якщо ООН знайде в собі сили реформуватися, вона знову зможе стати тим, чим замислювалася, — гарантом миру й людської гідності, а не заручницею політичних інтересів.