22 роки тому, 16 січня 2003 року, Верховна Рада України одночасно ухвалила Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ) та Господарський кодекс України (далі – ГКУ). ЦКУ регулює особисті немайнові та майнові (цивільні) відносини, що ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності учасників. Натомість ГКУ визначає основи господарювання в Україні та регулює господарські відносини, які виникають у процесі організації й здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками правовідносин у сфері господарювання. Загальноприйнято вважати, що ЦКУ є базовим актом, а ГКУ – спеціальним.

28 серпня 2025 року має набути чинності Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» (далі – Закон про скасування ГКУ), яким Господарський кодекс України визнається таким, що втрачає чинність.

Чи дійсно існують проблеми, спричинені різними підходами ЦКУ та ГКУ до регулювання суспільних відносин? І чи було скасування ГКУ необхідним для їх вирішення? Давайте розберемось.

За 22 роки паралельного застосування обох кодексів більшість питань, зумовлених різною їх спрямованістю, була вирішена судовою практикою. Проте два ключові аспекти залишаються неврегульованими через різницю в предметах регулювання. ЦКУ регулює цивільні, приватні відносини, а ГКУ – також і публічні відносини в господарській сфері.

Першим з цих аспектів є різниця у визначенні системи юридичних осіб. ЦКУ, декларуючи, що він регулює лише створення, діяльність та припинення діяльності юридичних осіб приватного права, не використовує в своїй класифікації термін «підприємство». Натомість ГКУ активно використовує це поняття, розглядаючи підприємство як самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних і особистих потреб через систематичне здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Другим є розбіжності у підходах до визначення правових режимів майна. Так, ЦКУ не містить понять «право оперативного управління» та «право господарського відання», тоді як ГКУ широко їх застосовує, зокрема у контексті визначення прав користувачів державного та комунального майна.

Для вирішення цих двох різночитань Верховна Рада вдається до радикального кроку — повного скасування ГКУ. Це можна порівняти з дією стоматолога, який замість лікування двох зубів видаляє всю щелепу. Для стоматолога це б було лікарською помилкою. Вважаю, що помилкою є й скасування ГКУ.

Одним із закидів до ГКУ була його буцімто декларативність, тобто відсутність норм, які реально регулюють суспільні відносини. При скасуванні ж виявилось, що це не відповідає дійсності і що ГКУ містить багато норм, які активно застосовуються на практиці. У результаті законодавцям довелося «розпорошити» їх по інших законах або включити до тексту самого Закону про скасування ГКУ.

Втім, зі скасуванням ГКУ зникають норми, що визначають конституційні основи правопорядку у сфері господарювання, загальні принципи господарювання, основні напрями економічної політики держави, систему засобів державного регулювання та інші. Як бачимо, зникають норми, що визначають регулюючий вплив держави на економіку країни. Виникає логічне запитання: може в цьому і був задум? Чи не повертаємось ми до ідеї 90-х років, що «ринок усе врегулює»?

Підтвердженням такої думки є нове визначення підприємництва, яке дається Законом про скасування ГКУ. Тепер це просто господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку. З визначення зникли такі кваліфікуючі ознаки підприємництва як самостійність, ініціативність, систематичність, на власний ризик, які містяться в ГКУ і які давали можливість відокремити підприємництво від інших видів діяльності, наприклад, разової купівлі продажу.

Але ще важливіше - зникла така мета діяльності підприємця як досягнення економічних і соціальних результатів. Тепер законодавець декларує, що підприємництво може здійснюватися виключно заради прибутку. Відповідно, не може бути ніякого соціального підприємництва і одного з його різновидів – ветеранського підприємництва, які не лише про гроші, але й про досягнення соціальних, екологічних та інших соціально корисних результатів.

Також одним з негативних наслідків закону про скасування ГКУ є блокування реформи високоспеціалізованої медицини. Так, з моменту введення його в дію створення державних некомерційних підприємств забороняється. Розробники закону очевидно не знали, що станом на 1 січня 2025 року державні медичні установи (інститути), засновниками яких є Міністерство охорони здоров’я України, Національна академія медичних наук України, Державне управління справами, які надають високоспеціалізовану медичну допомогу, за виключення ДНП Інститут раку, залишилися бюджетними установами. Упродовж 2025 року вони мали стати державними некомерційними підприємствами. Проте при введенні в дію Закону про скасування ГКУ реформування високоспеціалізованої ланки медичної системи зупиняється на невизначений термін.

Окремо треба звернути увагу на те, що строки реалізації положень Закону про відміну ГКУ ніяк не пов’язується зі скасування воєнного стану. Отже саме зараз, коли Україна бореться за своє існування з зухвалим і нелюдським ворогом, законодавець впроваджує реформу, яка вражає багатьох суб’єктів господарювання та всіх органів державної влади та місцевого самоврядування.

Так, для зникнення з чинного законодавства України терміну ««підприємство» як суб’єкт права» Закон про скасування ГКУ впроваджує перетворення всіх підприємств в акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю або державні (комунальні) некомерційні товариства. Процедура такого перетворення достатньо складна та багатоетапна, всі підприємства мають пройти її за три роки.

Також Законом про скасування ГКУ впроваджується заміна права господарського відання та права оперативного управління, якими наразі наділені користувачі державного та комунального майна, новим правовим режимом – правом узуфрукта державного (комунального) майна.

Реалізація цієї новели також є масштабним процесом, бо стосується вже не тільки підприємств, а всіх суб’єктів, які користуються державним та комунальним майном на праві господарського відання або оперативного управління. А це – всі державні органи та органи місцевого самоврядування, державні та комунальні організації (установи), АТ «Укрзалізниця», Національний банк України, музеї, військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, Національна академія наук України, національні галузеві академії наук, організації, що віднесені до відання Національної академії наук України та до відання національних галузевих академій наук.

Усі ці установи впродовж перехідного трирічного строку, який починає рахуватись з 28.08.2025 року, мають привести свої установчі документи (статути, положення) до вимог Закону про скасування Господарського кодексу України.

Ви запитаєте – що таке узуфрукт? Це недостатньо відомий українському законодавству правовий інститут, який походить з Римського права. Чинний Цивільний кодекс України наразі не оперує цим поняттям. Вперше саме Закон про скасування ГКУ дає легальне визначення узуфрукта як права особистого безоплатного володіння і користування державним та комунальним майном. Це, власне, ті ж самі повноваження, якими користувачів такого майна наділяє право господарського відання та право оперативного управління. Цікаво, що в першій редакції законопроекту, який було подано до Верховної ради України до початку повномасштабної війни (у 2021 році) для реалізації цих змін відводилось сім років. На превеликий жаль і здивування законодавець вирішив, що в воєнний час такі масштабні трансформації можна здійснити у вдвічі коротший строк.

На підставі вищевикладеного можна стверджувати, що введення в дію Закону про скасування ГКУ має багато негативних наслідків для економіки країни, оскільки породить правову невизначеність. Вважаю, що треба відтерміновувати введення його в дію і вносити зміни до його тексту.

Шостого червня 2024 р. Верховна рада України прийняла за основу з продовженням строку підготовки законопроєкт № 10372 «Про самоврядування в сфері охорони здоров’я в Україні» (далі – законопроєкт 10372). Однак за старою «традицією» почався хейт з обвинуваченнями розробників в некомпетентності, продажності і, навіть, зраді. Пропоную спокійно, без обвинувачень розібратися з тими новелами, які законопроєкт запроваджує.

1) Насьогодні самоврядні організації медиків створені й успішно працюють у більшості розвинених країн світу, зокрема, практично в усіх країнах ЄС. Наразі до їх складу входять 82% практикуючих лікарів Європи.

Указом Президента України від 18.06.2021 року «Про заходи щодо підвищення конкурентоспроможності закладів охорони здоров’я та забезпечення додаткових гарантій для медичних працівників» Кабінету Міністрів України було доручено розробити з урахуванням кращих міжнародних практик концепцію розвитку медичного самоврядування як ефективної системи здійснення професійної діяльності, захисту прав та інтересів медичних працівників.

Базовою компетенцією органів самоврядування є, по-перше, здійснення допуску до професійної діяльності (надання фахівцю відповідного свідоцтва та/або внесення його даних до спеціального реєстру), а, по-друге, контроль за дотриманням фахівцями стандартів лікування та професійної етики, притягнення порушників до відповідальності.

2) Фактично законопроєкт № 10372 регулює дві групи відносин. Перша – створення та діяльність органів самоврядування. Друга – дерегуляція лікарської діяльності та медичної практики.

3) Законопроєктом 10372 передбачено створення чотирьох органів самоврядування - Палати лікарів, Палати лікарів-стоматологів, Палати сестер медичних/братів медичних та Палати фармацевтів, які працюватимуть на принципах самоврядності як неприбуткові юридичні особи, незалежні у своїй діяльності від органів державної влади та місцевого самоврядування.

Запроваджується Реєстр людських ресурсів у сфері охорони здоров’я- інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, обліку та використання даних та іншої інформації щодо освіти, персонального складу, кваліфікації представників медичних та фармацевтичних професій. При цьому зазначені дані повинні бути надійно захищені та убезпечені від незаконного доступу.

Поміж іншого, за допомогою цього Реєстру буде автоматично безоплатно генеруватися свідоцтво про право на провадження діяльності в сфері охорони здоров’я, що надає право здійснювати медичну та фармацевтичну діяльність на території України. Отже, унеможливлюються корупційні практики при видачі такого свідоцтва.

Строки створення Палат залежать від готовності представників цих професій до об’єднання. Першими проводяться установчі збори Палати лікарів- стоматологів України та палати фармацевтів - не раніше ніж через рік після закінчення строку дії воєнного стану в Україні та не раніше ніж через рік з дня початку роботи відповідної частини Реєстру людських ресурсів сфери охорони здоров’я. Установчі збори Палати лікарів України проводяться протягом 48 місяців із дня здійснення державної реєстрації Палати стоматологів України та Палати фармацевтів, а установчі збори Палати сестер медичних/братів медичних, молодших спеціалістів з медичною освітою проводяться після набрання чинності законом України, що регулює правовий статус сестер медичних/братів медичних, молодших спеціалістів з медичною освітою. Отже, перші органи самоврядування почнуть створюватись не раніше двох років після закінчення воєнного стану.

Значним запобіжником корупції в органах самоврядування є віднесення членів Вищої Ради палати, членів Вищої наукової ради палати, Етичної комісії палати, Ревізійної комісії палати до осіб, на яких розповсюджується дія Закону України «Про запобігання корупції».

4) Втім справжнє дієве лікарське самоврядування неможливе в Україні без надання лікарям більших прав для своєї професійної реалізації. В усьому демократичному світі лікар є представником вільної професії, має різноманітні варіанти власної професійної реалізації, сам визначає своє навантаження та рівень свого доходу, може здійснювати діяльність на підставі професійної ліцензії без додаткових формальностей та прив’язок до робочих місць. Такі лікарі усвідомлено та відповідально ставляться до функціонування професійного органу самоврядування. Натомість в Україні основна частина лікарів є найманими працівниками з регульованим державою навантаженням і заробітною платою. Для їх усвідомленого та відповідального ставлення до створення та діяльності органу професійного самоврядування, і, перш за все, до кандидатур осіб, що обираються на керівні посади таких організацій, необхідна суттєва демократизація статусу лікарів, надання їм можливості працювати в різних правових формах, спрощення державного регулювання медичної практики.

Отже, законопроєкт № 10372 суттєво дерегулює лікарську діяльність, і ці норми вступають в силу з моменту набрання чинності законом. Лікарям надається право здійснювати лікарську діяльність не тільки як найманим працівникам або фізичним особам – підприємцям (як це передбачено чинним законодавством), але й як суб’єктам незалежної професійної діяльності або за цивільно-правовим договором. Лікар зможе здійснювати лікарську діяльність, поєднуючи різні її форми.

5) Дерегуляція медичної практики проявляється і в тому, що її ліцензування замінюється декларуванням її провадження. Суб’єкти господарювання і незалежної професійної діяльності отримують право на здійснення медичної практики з моменту подання такої декларації. Подаючи її, суб’єкт медичної практики підтверджує, що він відповідає всім вимогам, які пред’являються, буде проводити свою діяльність відповідно до Порядку здійснення медичної практики та інших вимог законодавства і нестиме юридичну відповідальність у разі порушення цих вимог. Декларація вважається поданою в день її подання в електронній або письмовій формі.

Висновки.
Перехід на декларування медичної практики, збільшення правових можливостей для професійної реалізації лікарів, запровадження індивідуального свідоцтва на право здійснення лікарської діяльності: а) створить правове підґрунтя для мобільності лікарів, врегулює сучасну потребу лікарів працювати в різних місцях, наприклад, консультувати/оперувати українських військових та цивільних в зоні бойових дій без необхідності брати вимушені відпустки, легально отримуючи за це дохід чи працювати на волонтерських засадах, без потрапляння в лещата між правовими обмеженнями та морально-професійним покликом; б) уможливить працевлаштування лікарів за договором цивільно-правового характеру, може стати альтернативою реєстрації ФОП; в) відкриє чітко визначений правовий спосіб легалізації доходів лікаря за надання консультаційної та лікувальної медичної допомоги; г) вивільнить лікарів із безпосередньої залежності від закладів охорони здоров’я та їх керівників, які часто використовують свою владу та повноваження для власних інтересів, а не для ефективного кадрового менеджменту; д) стимулюватиме подальший професійний розвиток та вдосконалення лікарів, які будуть особисто зацікавленні в ефективному та якісному наданні медичної допомоги; є) сприятиме дійсній конкуренції між закладами охорони здоров’я за фахових лікарів, які мають професійне визнання та є затребуваними пацієнтами; ж) сформує об’єктивні передумови для значного підвищення безпеки та якості надання медичної допомоги пацієнтам та ефективного використання обмежених ресурсів в медичній сфері; з) наблизить українських лікарів до правого та професійного статусу лікарів в Європі, створюючи передумови для глибшої інтеграції та обміну досвідом українських лікарів з їх міжнародними колегами, уможливить спільне надання медичної допомоги пацієнтам в Україні, не порушуючи закони або не вигадуючи тимчасові нежиттєздатні альтернативні рішення. Всі ці процеси стануть підґрунтям для створення ефективного лікарського самоврядування за європейськими стандартами.